Шкільна бібліотека – це світ відкриттів та творчості!

Школа... Кожного ранку вона наповнюється дзвінким сміхом та галасом дітей. Але є в школі приміщення, де тихо і затишно, де поряд з казковими героями живуть видатні історичні особи, де події майбутнього, минулого та сьогодення тісно переплітаються. Це – шкільна бібліотека.

Саме вона допомагає учням та вчителям гідно витримувати боротьбу за міцні та всебічні знання, саме вона є культурно-освітнім, методичним та інформаційним центром із питань популяризації книги, задоволення національно-культурних запитів учнів, вчителів, батьків.

Вийшла у світ дитяча збірка віршів під назвою «Потятко»

Відомий поет-гуморист Михайло Чухран підготував читачам подарунок – вийшла чергова дитяча збірка його віршів під назвою «Потятко». Презентація, яку провів начальник відділу туризму і транскордонного співробітництва Виноградівської РДА Святослав Гал, відбулася у читальному залі районної бібліотеки, куди запросили дітей, бібліотекарів, вчителів і всіх шанувальників рідної материнської мови.

В обласному центрі Закарпаття відбудеться І Відкритий дитячо-юнацький фестиваль-конкурс національних культур та народної творчості «Яскрава Країна» Закарпаття - 2014

З 25 по 28 жовтня 2014 р. в Ужгороді відбудеться І Відкритий дитячо-юнацький фестиваль-конкурс національних культур та народної творчості «Яскрава Країна» Закарпаття - 2014.

Громадська організація «Яскрава країна», вже впродовж 10 років організовує та проводить хореографічні та вокальні фестивалі, цьогоріч вирішила розширити географію своїх заходів і започаткувати фестиваль в старовинному місті Ужгород. Одним з нововведень буде поділ фестивалю на два конкурси: конкурс народної та конкурс сучасної творчості, які будуть проходити паралельно.

Сон Якова

Яків мусив піти з дому, тому що його брат Ісав дуже розгнівався на нього. Він вирушив до свого дядька в Месопотамію. Коли настала ніч, Яків спинився, щоб переночувати. Поклав камінь собі під голову і ліг спати. Бог послав йому віщий сон. Яків побачив уві сні безкінечну драбину, яка спускалася з неба на землю у променях світла, а поній ішли ангели – одні вгору, а другі – вниз. А над драбиною стояв Господь. Він сказав до Якова: «Я – Господь, Бог Авраама, твого діда, і Бог Ісаака, твого батька. Цю землю, на якій ти лежиш, я дам тобі татвоїм нащадкам. А нащадків у тебе буде, як пороху на землі – на заході і на сході, на півночі і на півдні. Я з тобою і буду берегти тебе скрізь, куди б ти не пішов, і поверну тебе назад, на цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що обіцяв».

Льодові брили

Були собі колись дві льодові брили. Вони виросли за час довгої зими у ґроті, який посеред лісу на схилі гори утворили пеньки, каміняччя та кущі.

Лежали брили одна навпроти одної, демонструючи взаємну байдужість. У їх стосунках панував холод. Інколи «добридень» або «добривечір». Не більше. Не вдавалося їм «розтопити кригу». Думали одна про одну: «Могла б зробити бодай один крок назустріч». Проте льодовики не можуть мандрувати. І тому нічого не відбувалося, а кожна із брил щораз більше замикалася у собі.

У ґроті мешкав борсук. Якось він сказав: «Шкода, що ви нікуди не виходите. Прецінь така чудова сонячна днина!»

Брили лише похмуро затріскотіли у відповідь. Вони-бо від народження відали, що сонце для них – найбільша загроза.

Але враз сталося диво, бо одна із брил спитала: «А як виглядає сонце?»

Закарпатські школярі вчаться вести здоровий спосіб життя

А також об’єднуються у гуртки за інтересами, вивчають іноземну мову, мистецтвознавство  та багато мандрують. Здивувати сучасну молодь не дуже й просто. Фахівцям у різних галузях доводиться докладати чимало зусиль, аби привернути увагу найвибагливішої аудиторії. З цією метою в Ужгороді 2010 року була створена громадська організація «Європейська школа» – спочатку на базі проекту «Європейська школа обміну досвідом», який фінансувався Європейським Союзом. Поступово розробили відповідну документацію, оформили членство, розгорнули активну діяльність, а це дозволило отримати статус громадської освітньої організації європейського зразка.

Мати (оповідання для дітей)

– А візьми но, Павлуню, збаночок та побіжи за водицею під «сивий камінь»! Я вчора цілий день так напрацювалася на чужій роботі, що вже ледве ногами волочу. Плечима не годна повернути! А тут уже й пора б якийсь обідець зварити! –Так просила стара мати свого Павлуня, що сидів на лаві і заглядав у вікно.

–Е! Я не піду! Я не хочу! Я не маю часу! –відказував Павлунь. А там, поглянувши ще раз у вікно, одягнув шапочку на голову та й майнув надвір. Ще й дверми так гримнув, що вони лопнули до одвірків, аж вікна задзвонили.

На мості вже чекав на нього Михайлик. Гнав коней на городи й обіцяв Павлуня взяти на коня, провезтися трохи. Виліз Павлунь на поруччя, а звідси тільки стрибнув на коня й уже їхав верхи. Дуже любив їздити, то й тішився. У них поля не було, тому коней не тримали ніколи. Батько його ходив до міста на поденні заробітки.

Коні були дужі та шпаркі. Підтюпцем скоренько заїхали на пасовисько. Тут Михайлик спутав їх, і оба хлопці пустилися назад у село. Але недалечко під липою побачили цілий гурток дітей. Забігли й собі туди, побавитися трішки з пастушками.

Та пастушки не були самі. Між ними на камінчику сидів старий Сафат.

У "Синевирі" оздоровлюються діти з різних куточків України

На території Національного природного парку «Синевир» влітку відпочиває та оздоровлюється багато дітей з різних куточків України. Цьогоріч на території парку, а саме у Науково-навчальному центрі «Синевир» Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, оздоровлюються близько сотні дітей з п’яти областей України. Відпочивають діти за рахунок організаторів – Церкви Різдва Христового та Асоціації «Духовне відродження» (м.Київ). Днями організатори проекту разом із директором НЦЦ «Синевир» Анатолієм Дербаком вирішили влаштувати свято, на яке запросили близько двадцяти дітей з сіл Колочава та Синевирська Поляна. Концертна програма та різноманітні розваги неабияк захопили як місцевих дітей, так і гостей краю. Проте найбільше вдячні була малеча за отримані подарунки від організаторів проекту.

Таємниця щастя

Один юнак спитав наймудрішого старця, у чому криється таємниця щастя. Мудрець порадив хлопців, аби той обійшов палац і за дві години повернувся. 
«Прошу тільки, – промовив мудрець, вручаючи йому ложечку, у яку налив дві краплі оливи, – під час мандрівки тримай ложечку так, щоб олива не вилилась». 

Минуло дві години і юнак повернувся. Мудрець спитав: «Чи бачив ти гобелени у їдальні? Чи бачив чудові сади? Чи зауважив старовинні пергаменти?» 

Хлопець зніяковіло признався, що нічого не побачив. Його турбувало лише, аби не пролити оливу. 

«Повернувся і роздивився усі чуда мого світу», – промовив мудрець. 

Юнак узяв ложечку і знову подався на оглядини. На цей раз він пильно розглядав усі витвори мистецтва, а також сади, гори і квіти. Хлопчина повернувся до мудреця і докладно описав усе, що бачив. 

«А де поділися дві краплі оливи, які я тобі вручив був?» – спитав мудрець. 

Глянувши на ложечку, юнак побачив, що вона порожня. 

Пам’ятай, дитино!

Важко доводилося жити малому Івасеві. Весь час тинявся під чужими плотами, й нізвідки допомоги йому було. Ні батька, ні мами, ні хатини, ні родини, нікогісінького не мав. Ходив між чужими та гірко бідував. Інші діти хлібця не похочували, булку маслом смакували, а він, було, цілий день, а то й два,голодував. Іншим дітям родичі справляли вбраннячка гарненькі, і книжечки, і зшитки, і олівці купували, а вони у школі тільки пустували. А Івась так добре був би вивчився, та де йому було до школи.

Як служив у якогось господаря за пастуха, то той хвилиночки побавитись не давав. Ранісінько його будив і виганяв пасти худобу. А там люта господиня в кухні тримала до послуги, і кластися спати міг щойно по всіх. Пас, працював, мучився, бідував, а на зиму все одно проганяли його з хати, щоб не годувати даром. Та й волочився між чужими людьми, обдертий і голодний.