СЛОВО ПАРОХА

На  храмове  свято  Воздвиження   Чесного  і   Животворящого

Хреста   Господнього.

 Слава   Ісусу   Христу!

 Сьогодні,  Возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  увесь  християнський  світ, усі,  хто  почитає  Ісуса  Христа  Сином  Божим, Який  постраждав за нас:  ради  людей  і  нашого  ради  спасіння,  вкотре  нам  пригадує,  якою  ціною  куплене  наше  спасіння – визволення  грішної  людини з диявольських  тенет,  чим  утверджує кожному  християнину  незбагненну віру  в  силу  Хреста як  могутньої  зброї  протии  зла. Своєю  смертю на  хресті Спаситель  знищив  усі   підступи  диявола   проти добра  людини, утвердивши  Царство  Боже  на  землі. Хоч  на  землі  ще  існує  дуже  багато  зла. Кожна  людина  покликана  в  часі  земного  життя  вибирати  собі  до  якого  царства  вона  хоче  належати. А  споконвічний  ворог  людини – диявол   постійно  веде  боротьбу  з  Богом  за  людські  душі і,  від  людини  залежить, до  кого  вона  повернеться:  до Бога – вічного  спасіння,  або  до  диявола  – вічної  погибелі. 

Сьогоднішнє  свято  показує  нам  також дуже  гіркий, трагічний  досвід  гріха, який і  привів  Спасителя  на  хрест. А  Спаситель  воскресне  тільки  після  того,  як  помре.  Він також  приходить  до  нас,  щоб  спокутувати  з  нами  наші  власні  провини.

СЛОВО ПАРОХА

(із   проповіді  у День  Пресвятої  Тройці  в  Кафедральному  Соборі

– 9 червня 2014 року)

Слава Ісусу Христу!

«Кожного  дня,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  перед  початком  молитви,  або  Боговгодних  справ,  творимо  на  собі  хресне  знаменно:  «В  Ім’я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духа»,  чим  підносимо  наше  людське  єство  до  Небесної  Домівки,  де  знаходиться  Найдовершеніше    Єство – Господь  Бог,  славимий  в  Пресвятій  Тройці.   Від  самого  народження  з  лона  наших  земних  матерів  в  Тайні  Святого  Хрещення  та  Миропомазання  іменем  Пресвятої  Тройці  вступаємо  до  Христянської  Божої  родини, несучи  через  всю життєву  дорогу  викарбуване  ім’я  христянина». 

    Сьогоднішнього  дня,  святкуючи  радісну  подію  на  честь  Пресвятої  Тройці,  доречно  згадати,  як  Господь  в  трьох  Особах  явився  на  Йордані,  на  Горі  Преображення,  потім,  через  Боже  Одкровення  сповістив  нам  незаперечну  Істину:  «Бо  троє  засвідчують  на  небі:  Отець,  Слово  й  Дух  Святий,  і  ці  Троє – Одно».  Христос,  посилаючи  святих  апостолів  на  проповідь,  наказував  їм:  «Ідіть,  і  навчіть  всі  народи,  христячи  їх  в  ім’я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духа». 

СЛОВО ПАРОХА

Зіслання  Святого  Духа  на  апостолів

 (із  Недільної  проповіді  в Ужгородському  Хрестовоздвиженському  греко-католицькому  Кафедральному  Соборі - 8 червня 2014 року)

Слава Ісусу Христу! 

Сьогодні,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  увесь  християнський  світ,  всі,  хто  сповідує  Ісуса  Христа  Сином  Божим,  торжественно,  із  особливим  натхненням,  святкують  одне  з  великих  християнських  свят.  Сьогодні  людству  низпослана  невимовна  благодать  Божа,  сьогодні Свята  Церква  переповнена  великою  духовною  радістю,  нині   Вона  святкує  свій  історичний  початок  на  землі.  В  день  старозавітньої  П’ятидесятниці  Свята  Церква  отримала  благодатні  дарування  Святого  і  Животворящого  Духа  у   довершеній  повноті,  а  тому  день  П’ятидесятниці став   днем  Її  преславного  відкриття,  першим  днем  історичного  буття  на  землі,  першим  днем  Її  відкриття  усій  світовій  спільноті.

   Сьогоднішнього  дня  сповнилася  Божа  обітниця,  Обітованний  Утішитель  зійшов  на  апостолів: «Поправді  кажу  вам,  краще  для  вас,  щоб  пішов  Я,  бо  як  Я  не  піду,  Утішитель  не  прийде  до  вас.  А  коли  Я  піду,  то  пошлю  вам  Його» -  говорив  Спаситель   учням  перед  Своїм  преславним  Вознесінням. 

СЛОВО ПАРОХА

СЛОВО  ПАРОХА

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Возлюблені в Христі браття  і  сестри!

У ці Богоспасенні  пасхальні дні, коли вся  повнота Святої Церкви Христової, і Східна і  Західна Церкви спільно  святкують перемогу життя над смертю, наші  думки й почуття в котрий раз звертаються до Воскресіння  Христового.  У неперевершену пасхальну ніч, яку  Церква славить понад  усі церковні свята, Боголюдина – Христос завершив Свій спасительний подвиг.  Показавши таїнственну  силу Свого Божества,  Христос воскрес, подолавши, тим самим, жало  смерті.

Воскресіння Христове  показало грішній людині  новий напрямок земного життя. А саме: земне  життя стало осмисленим  та цілеспрямованим, бо  попереду нас чекає не  страх погибелі та знищення душі, а осягнення іншого способу буття: «інаго, вічного житія начало».

Смерть назавжди втратила для християнина  свій страх, від чого жахалася старозавітня, підзаконна людина. Ось чому в ці пасхальні дні Свята Церква кличе нас до неперевершених радостей: «Світися, світися, новий Єрусалиме!..», «…радій нині і веселися, Сіоне…», «…радісно обнімім один одного…».

ТИЖДЕНЬ СТРАСТЕЙ ХРИСТОВИХ

СЛОВО  ПАРОХА

Останнього тижня Святого і Богоспасенного  Великого Посту Свята Церква Христова кличе нас, вірних, взяти участь у надважливих і трагічних  подіях життя Спасителя  на землі. На цей тиждень  залишимо все суєтне та мирське, підемо за нашим Спасителем, запитуючи себе: що від мене вимагає Господь, щоб  Його Голгофські муки для мене не залишилися марними? Яким повинне бути моє життя, щоб спасительні промені  Голгофської Жертви були  для мене цілительними?

Отож, завершувалися місії Божого Сина на  грішній землі, Він, наш  Господь, терпить від  Свого творіння – людини: ганьбу, безжалісне  побиття, ганебне оплювання, хрест, фізичну  смерть і поховання для  того, щоб звільнити нас,  немічних людей, від оков  споконвічного ворога диявола, від гріха та вічної  смерті.

Він стає Сином Людським, щоб ми стали синами Божими. Приймаючи на Себе людське Тіло, Він приймає людську долю на землі, живе в грішному  та мінливому світі, де постійно проливається кров, відбуваються братовбивчі міжусобиці, людиною керує заздрість та зрада. Посеред цих жахів живе Христос, будучи подібним людині в усьому, окрім гріха. Він проходить Хресну Дорогу тому, що людина полишила власний, праведний  шлях, віддалившись від  Бога.

КВІТНА НЕДІЛЯ – ПЕРЕДДЕНЬ ХРИСТОВИХ СТРАЖДАНЬ

Слава Ісусу Христу! Возлюблені в Христі браття і сестри!

Закінчується свята Чотиридесятниця. Свята Церква приводить нас, християн, до духовного споглядання Входу Господнього до святого граду Єрусалиму.

Ось йде Він, Владика неба і землі, йде на вільне страждання. Жителі та гості Єрусалиму зустрічають Його врочисто, розстилаючи свої одежі по дорозі простування Його, підкидаючи пальмові гілки та вигукуючи: “Осанна, благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраілів!” /Ін. 12, 13/.Однак прямує Він, хоч урочисто, але не з пихою та гуком, не з трубами, ознаками й чудесами вражаючи всіх, але прикриваючись людським єством, бо це прихід людинолюбства та милосердя, а не злості й покарання.Він приходить у постаті раба, тихий, як жених, лагідний, як ягня. Немов вівця, яку ведуть на заколення, як ягня незлобиве, яке приноситься в жертву, так Він приходить, носячи на Собі розумну словесну пророду людську, на безсловесному сидячи, навчаючи людей не звеличуватися, “підносячи смиренних, голодних наповнюючи добром...” /Лк. 1, 52. 53/. Своїми супутниками Він вибирає дванадцять чоловік, і то бідних, а через них Він кличе до Себе увесь світ.

СЛОВО ПАРОХА

   Слава  Ісусу  Христу!

СЛОВО ПАРОХА

( з  Недільної  проповіді  Про  Блудного  Сина  в  Хрестовоздвиженському  Кафедральному  Соборі   16  лютого  2014  року )

   Слава  Ісусу  Христу!

Сьогоднішня  Євангельська  розповідь,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  говорить  нам  про  саму  суть  гріха  в  людині,  про  безжалісну  руйнівну  силу  гріха,  та  про  прощення,  яке  свого  часу  Господь  посилає  людині.

В  одного  багатого  чоловіка, - як  говорить  нам  Слово  Боже, - були  два  сини.  Молодший  з  них,  наперекір  бажанню  батька  зажадав  раптово  отримати  частку  батьківськго  статку,  щоб  отримавши,  відійти  десь  далеко,  від  батьківських  очей,  полишити  назавжди  обжиту  батьківську  домівку,  яка,  як  сину  свого  батька  йому  частково  належала,  йому  наскучило  постійно  знаходитися  під  опікою  люблячого  батька.  Тому  що  роки  невпинно  проходять,  а  буйна  молодість  залишиться  десь  там  у  минувшині,  а  йому  біля  батька  ніколи  достатньо  повеселитися,  пожити  в  повні  сили,  погуляти  як  тільки  велить  молода  душа.  А  батько  буде  завжди  на  заваді,  він  не  допустить  безжалісно  розтринькувати  нажите  роками  ним  багатство.  Ти,  батьку,  помри  для  мене,  в  моїй  синівській  душі  ти  більше  не  живеш,  а  я  хочу  сповна  житии,  хочу  повеселитися  досхочу!

Батько,  в  свою  чергу,  мав  повне  право  затримати  біля  себе  нерозумного  сина,  але  не  зробив  цього,  тому  що  очікував  любові,  порозуміння,  поваги  від  свого  сина,  не  хотів  пригнічувати  його  волю.  Ми  тілько  можемо  собі  уявити,  яким  тяжким  було  горе  батька,  коли  син  так  безжалісно  полишав  батьківську  домівку,  а  могло  статися,  що  і  назавжди.  Скільки  тривожних  днів  та  безсонних  ночей  випало  на  долю  батька,  коли  його  син  перебував  десь  там  далеко.

СЛОВО ПАРОХА

          ( з  проповіді  на  Стрітення  Господнє  в  Хрестовоздвиженському  Кафедральному  Соборі   15  лютого   2014  року)

   Слава  Ісусу  Христу!

Возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри!    Коли  Боговибраний  єврейський   народ  повернувся  до  Обітованних  Земель  з  Вавілонського  полону,      за    536  років  до  Різдва  Христового,  вони  відразу  взялися  до  побудови  нового  храму  в  Єрусалимі,   замість  зруйнованого  Соломонового.  Вони  сумували,  що  новий  храм  не  буде  таким  величним,  як  перший.  Пророки  втішали  євреїв  в  їньому  смутку  за  колишню  славу  зруйнованого  храму,  вони  своїми  пророчими  голосами  сповіщали,  що  слава  нового  храму  буде  незрівняно  вищою,  могутнішою,  бо  до  нього  прийде  «Ангел  Заповіту». 

І  ось,  настав  час,  приходить  до  нового  храму,  що  з  великим  смутком  та  розчаруваннями  колись  починав   будуватися,  очікуваний  усіма – Господь    прийшов  на  грішну  землю  спасти  рід  людський  й  утвердити  в  серцях  людей  мир  та  добру  волю.  А  як  Він  приходить?   Його  сорокаденною  дитиною  сьогоднішнього  дня  приносить  на  Своїх  руках,  до  тих  часів  для  грішного  світу  непомітна,  але  вища  за  всі  ангельські  чини – Діва  Марія,  у  супроводі  старця  Йосифа.  Вони  приходять  до  Єрусалимського  храму  щоб  справити  законний  обряд  відносно  породіллі – Матері  Новонародженого  і  принести  певні  дари.

Творця  Вселенної,  що  прийшов  у  добровільному  приниженні,  зустрічають  у  храмі  вибранці  Божі:  праведний  Симеон  Богоприїмець  та  пророчиця  Анна.   Святе  Письмо  мало  нам  розповідає  про  старця  Симеона,  але  в  цих  мізерних  словах  сказано  дуже  багато: «Він  був  людиною  праведною  й  побожною,  що  сподівався  потіхи  Ізраілевої.  І  від  Духа  Святого  йому  було  сповіщено,  що  смерті  він  не  бачитиме,  допоки  не  побачить  Христа  Господнього».

СЛОВО ПАРОХА

( з  проповіді  на  Свято  Трьох  Святителів  в  Хрестовоздвиженському   Кафедральному  Соборі     12  лютого)

Слава  Ісусу  Христу!

Сьогодні,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  Свята  Церква  Христова  з  особливим  піднесенням  прославляє  память  трьох  великих  Святителів  та  Вчителів  Церкви  Христової:  Василія  Великого,  Григорія  Богослова  та  Івана  Златоуста.  Багато  в  церкві  було  вчителів  та  великих  подвижників  християнського  благочестя,  але  тільки  ці  три  іменуються  Вселенськими  Учителями  та  Святителями.

В  давні  часи,  коли  на  християнському  Сході  сперечалися  про  те,  кому  з  трьох  Святителів  слід  віддавати  більше  переваг.  І  в  1084  році  Свята  Церква  постановила  спільне  святкування  цим  трьом  Святителям,  30  січня  за  старим  стилем,  12  лютого  за  новим.  Цьому  передувала  знаменна  подія,  єпископу  Євхатійському  Івану,  відомому  християнськими  чеснотами,  з’явилися  уві  сні  три  Святителі  і  наказали  йому: «З’єднай  на  один  день  пам’ять  про  нас  і  склади  нам  Святкову  Службу,  а  іншим  передай,  що  маємо  у  Бога  рівну  честь».  Цим  були  припинені  суперечки  між  шанувальниками  пам’яті  Святителів  Василія  Великого,  Григорія  Богослова  та  Івана  Златоуста  про  їх  славу  в  Оселях  Небесних.

Час  земного  життя  Святителів  припав  на  четверте  століття,  перші  два  були  майже  однолітками,  Григорій  народився  близько  329  року,  Василій – 330  року,  Іван  прийшов  до  земного  життя  в  347  році.  Їхньою  батьківщиною  булла  Мала  Азія:  у  Василія  Великого – Кесарія  Каппадокійська,  в  Григорія  Богослова – Назіанз  або  Деокесарія  на  південнозаході  Каппадокії,  в  Івана  Златоуста – Антиохія.