ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Рік 2014 для Мукачівської греко-католицької єпархії є особливим. Він увінчаний особливим ювілеєм, який для нашої Церкви є надзвичайно значущим. 25 років тому наша Церква – Божою Милістю та заступництвом мучеників і ісповідників прадідівської віри на чолі із кровавою жертвою Блаженного священомученика Теодора Ромжі – вийшла з підпілля. І хоч справедливість навіть сьогодні, по двадцяти п’яти роках, ще не осягнула кожного нашого храму, до кінця не восторжествувала повноцінною радістю в нашому народі, бо багато є тих, у яких «серце … затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись» (Мт.13,15), Греко – католицька Церква на Закарпатті безперестанку дякує за цей благословенний дар, намагаючись вродити засіяне Господом Зерно сторицею в тридцять, шістдесят, а то і в сто разів. 

Учні слухають Боже Слово, а неприятелі намагаються «впіймати на слові»

Християнське життя полягає у тому, щоб слухати Боже Слово та впроваджувати його в життя, не обмежуючись лише читанням Євангелії, але запитуючи себе, яким чином її слова промовляють до мого життя. На це звернув увагу Папа Франциск, коментуючи під час ранкової Святої нинішній євангельський уривок.

Народ дивувався новизні, яку проповідував Ісус, як також силі й авторитетності, з якими Він промовляв. За словами Святішого Отця, це було причиною того, що великі натовпи ходили за Ісусом. Але між ними були й такі, які це чинили задля якихось вигод, не дбаючи про чистоту серця, хіба що виявляючи бажання «стати трохи кращими». І протягом двох тисяч років ситуація не дуже змінилася.

«Незважаючи на це, Ісус не переставав навчати народ, Він любив його, любив цей натовп настільки, що сказав, що “ті, які йдуть за мною, цей величезний людський збір, є моєю матір’ю і моїми братами”, пояснюючи, що ними є ті, “які слухають Боже слово й впроваджують його в життя”. 

Найбільшим багатством є милосердя Небесного Отця. Папа Франциск під час зустрічі з громадськістю Ізернії

Боже милосердя здатне оновити світ. На цьому наголосив Папа Франциск, відкриваючи у суботу, 5 липня 2014 р., Ювілейний Целестинський рік в місті Ізернії в центральній Італії. Зустріч з громадськістю міста, що проходила на Катедральній площі, була заключною подією його одноденного візиту до регіону Молізе. Згаданий ювілейний рік приурочений 800-річчю з дня народження святого Папи Целестина V. Хоч точна дата його народження невідома, але історично-літургічна традиція вказує на 1215 рік і на те, що він був уродженцем цих земель.
Зважаючи на місце проведення зустрічі, Святіший Отець зазначив, що «площа є місцем, де зустрічаємося, як громадяни, а катедра – місце, де зустрічаємося з Богом, слухаємо Його слово, щоб жити, як брати, як громадяни і брати. У християнстві, – додав він, – не існує протиставлення між священним та мирським».
Повертаючись до спадщини святого Целестина V, його теперішній наступник вказав на те, що він, як і святий Франциск з Ассізі, «мав сильне відчуття Божого милосердя та розуміння того, що Боже милосердя оновляє світ». Згадані святі «добре знали суспільний устрій свого часу, його великі прояви бідності», а тому були близькими до народу.

Марійська набожність святих Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ

В останню неділю квітня, під час Євхаристійного богослуження на площі Святого Петра у Ватикані, Папа Франциск зарахував до лику святих Католицької Церкви двох своїх попередників – Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ.
На порозі місяця травня, під час якого католики особливим чином вшановують Пресвяту Богородицю, варто згадати про те, що Марійська набожність є однією з рис, яка об’єднує не лише цих двох новопроголошених святих, але також усіх Римських Архиєреїв нашого часу, включаючи й теперішнього.
Набожність до Богоматері супроводжувала Анджело Ронкаллі – майбутнього Папу Івана ХХІІІ – вже від самого дитинства, починаючи з родинного дому, навчання в семінарії у Берґамо, під час богословських студій у Римі, протягом років священичого, дипломатичного та єпископського служіння (Нунція в Болгарії, Туреччині, Франції, Патріарха Венеції) й, врешті, під час Петрового служіння на чолі Католицької Церкви.

Папа Франциск проголосив святими Католицької Церкви Римських Єпископів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ

Сотні тисяч паломників, яких не стримав навіть дощ, молячись, співаючи та беручи участь у різних принагідних заходах на вулицях і площах поблизу Ватикану, протягом ночі з суботи, 26 квітня, на неділю очікували на початок урочистого Євхаристійного богослуження з нагоди проголошення святими Римських Єпископів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, яке у неділю, 27 квітня 2014 р., здійснив Святіший Отець Франциск.
З Главою Католицької Церкви співслужили вислужений Папа Венедикт XVI, 150 кардиналів, понад 700 єпископів та величезна кількість священиків. Серед них – Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, та Преосвященніший Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України, який свого часу був другим особистим секретарем святого Івана Павла ІІ. 

Папа Франциск прийняв Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка

У суботу, 26 квітня 2014 р., Папа Франциск прийняв у Ватикані Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, який після цього зустрінувся з Державним Секретарем Апостольської Столиці кардиналом П’єтро Пароліном. 
У склад делегації, серед інших, входив в.о. Міністра закордонних справ України Андрій Дещиця та Посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська.
Святіший Отець подарував українському прем’єрові золоту ручку, висловлюючи побажання, що нею Прпрем'єр-міністр України підпише мир. У свою чергу, Пан Яценюк сказав, що також на це сподівається. Папа додав, що із свого боку зробить усе можливе. Прем'єр України подарував Папі новорічну світлину Майдану, вказуючи, що там мільйони українців боролись за свободу та свої права. Таке ж фото отримав також і Державний Секретар П’єро Паролін.

Прес-центр Ватикану про зустріч Папи Франциска з Прем’єр-міністром України Яценюком

Прес-центр Ватикану оприлюднив повідомлення про зустріч Папи Франциска з Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком, яка відбулась у суботу, 26 квітня 2014 року.
Під час щирої розмови, яка є підтвердженням добрих стосунків між Апостольською Столицею та Україною, йшлось про теперішню ситуацію, висловлюючи побажання, щоб усі зацікавлені сторони співпрацювали в конструктивний спосіб, щоб наново привернути політичну та соціальну стабільність в країні в рамках міжнародного права, сприяючи порозумінню між народами у цьому регіоні. 

З ІСТОРІЇ КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ

Настоятелі Ужгородського Кафедрального Собору

З ІСТОРІЇ КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ

Настоятелі Ужгородського Кафедрального Собору

(продовження)

Отець Юлій Станкай (Станканинець)

Народився 10 січня 1865 р. в с. Квасово Березького комітату (нині Берегівський район)  в сім᾽ї   Георгія, місцевого священика та Герміни Русин. Початкову освіту здобув у рідному селі, гімназійні студії опановував в Мукачеві, Ужгороді і Сатмарі. Теологічні знання отримав в Ужгородській  богословській семінарії. 15 березня 1888 р. взяв шлюб з  Марает Кечковською, донькою священика Олекси та Ілони Дешко. Повінчалися в м. Мукачево.

25 листопада 1888 р. єпископ Іван Пастелі уділив йому священичі свячення і направив виконувати обов’язки помічного священика в с. Великі Ком᾽яти Угочанського комітату (нині Виноградівського району). Протягом 1889 р. виконував душпастирські обов’язки в цьому селі. В 1891 р. – священик в с. Клокочово Ужанського комітаті (Словаччина). 

З ІСТОРІЇ КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ

Настоятелі Ужгородського Кафедрального Собору

(продовження)

Отець Янош (Іван) Якович

Народився 27 серпня 1829 р. в с. Радвань Земплинського комітату (Словаччина)   в сім᾽ї греко-католицького священика Андраша Яковича  і Марії Бачинської. Початкову освіту отримав у рідному селі, опісля закінчив Ужгородську королівську гімназію. Опанувавши юридичну науку, поступив в Ужгородську богословську семінарію. Як неодруженого (целібата), 2 квітня 1854 р. єпископ Мукачівської єпархії владика Василій  Попович уділив йому священичі свячення і направив священиком в с. Ракошино Березького комітату (нині Мукачівський район). Тут він виконував свої душпастирські обов’язки до 1855 р. У роках 1855-1859 – духівник (спірітуал) Ужгородської богословської семінарії. Згодом, у 1886-1898 рр. – віце-ректор, а з 1898 по 1912 рр. - ректор Ужгородської богословської семінарії. У роках 1861-1884 – парох храму у с. Великі Лази Ужанського комітату (нині Ужгородський район). З 1884 по 1887 рр. священик у с. Чинадієво Березького комітату (нині Мукачівський район), виконуючи також обов’язки Чинадіївського окружного намісника.